Методична копілка

УРОК – ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ БІОЛОГІЇ

Модель ефективного уроку (урок передбачає створення його принципової концепції, висунення й осмислення нових ідей, перевірку й впровадження досконаліших технологій. Практичною основою уроку є майстерна реалізація вчителем вимог педагогічних закономірностей. Це технологічний (процесуальний) бік навчального заняття. У поєднанні з теоретичним він виводить на основоположну концепцію, у якій органічно зливається теорія з практикою, наука з технологією. Наступне питання, на яке треба дістати чітку й однозначну відповідь, - що є головним в уроці. чітка організація уроку, акцентовані переходи від однієї частини до іншої, тип і структура. 
Дія закономерностей на уроці (Що це означає – врахувати дію закономірностей і законів? Передусім – співвіднести їх з конкретними умовами, «припасувати» вимоги цих абстрактних положень до завтрашнього класу, навчального матеріалу, мети й завдань уроку, можливостей учнів. Кількість зв’язків, що діють на уроці та визначають його хід і наслідки, обраховується сотнями, тому для окреслення найголовніших вдамося до класифікації. На уроці вчитель навчає, веде учнів до пізнання невідомого, отже тут діють гносеологічні закономірності (закономірності пізнання). І.П.Підласий запропонував класифікацію педагогічних зв’язків, згідно з якою вони групуються за двома критеріями: загальності і спрямованості. За першим, який враховує сферу дії взаємозв’язку, закони й закономірності навчально-виховного процесу розподіляються на три великі групи: найзагальніші, загальні та конкретні. За другим, який відбиває належність закономірності, виділяються: гносеологічні, власне педагогічні, психологічні, кібернетичні, соціологічні, організаційні).
Оптимізація інформаційного наповнення уроку (Оптимізація уроку – це розрахунок його параметрів за допомогою наукових методів і на основі визначених наукою об’єктивних залежностей. Для оптимізації будь-якого процесу, в тому числі й навчально-виховного, важливі дві речі: наявність критеріїв, за якими порівнюватиметься хід процесу, й функціональних залежностей між характеристиками процесу та кінцевими наслідками. За таких умов можна зіставляти результати, порівнювати шляхи досягнення мети, обирати серед них найвигідніші. Конкретних завдань і напрямів оптимізації уроку багато. Одним з найочевидніших є вибір інформаційного режиму навчального заняття, тобто такого рівня змістового наповнення уроку, при якому відсутнє перевантаження (чи навпаки) учнів. Як цього досягти? Теоретично просто: треба порівняти можливості учнів сприймати й засвоювати інформацію з тим обсягом знань, умінь, який передбачається засвоїти на уроці, й розв’язати питання – чим поступитися).

Зміст освіти і навчання та їх реалізація на уроці

(Дидактичний аспект уроку включає такі основні компоненти: зміст освіти і навчання; закономірності і принципи навчання; методи і засоби навчання; форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів).
Принципи навчання та їх реалізація на уроці (Навчання — це цілісний двоєдиний процес педагогічної діяльності вчителя (викладання) та навчально-пізнавальної діяльності учнів (учіння), спрямований на досягнення поставлених навчально-виховних завдань. Принципи навчання — це положення, на основі яких здійснюється процес навчання. Вони відображають загальні вимоги до змісту і організації навчально-виховного процесу, вибору й реалізації методів та засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Дидактичні принципи певною мірою закладені у змісті навчального матеріалу.
Методи і засоби навчання, форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, аналіз стану їх реалізації на уроці (Ефективність навчання значною мірою залежить від вибору й реалізації методів навчання. У психолого-педагогічній літературі поняття «метод» трактується по-різному. Метод навчання — це спосіб досягнення певної дидактичної мети.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ УРОКУ БІОЛОГІЇ

Психологічні основи аналізу уроку (Аналіз психологічного аспекту уроку передбачає вивчення та оцінку того, в якій мірі зміст навчання й дидактичні прийоми забезпечують розвиток учнів, цілісність і ефективність процесу пізнання, активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів. Проблема розвивального навчання як важлива умова послідовного та неперервного розвитку особистості учнів, що забезпечує просування його вперед на шляху формування інтелектуальних, моральних, вольових та інших якостей, на сьогодні є гострою та актуальною. На уроці в нерозривному зв'язку відбувається набуття знань і  формування навчально-пізнавальних умінь. Учитель озброює учнів прийомами мислення (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, класифікація, узагальнення тощо) та навчальної роботи (організація навчальної праці, робота з книгою та іншими джерелами інформації), формує інтелектуальні уміння (мотивація навчальної діяльності, сприйняття інформації, осмислення навчального матеріалу, виділення в ньому головного, істотного).
Розвиток вищих психічних процесів учнів на уроці (До основних психічних процесів розвитку учнів зарубіжні та вітчизняні психологи відносять: відчуття, сприймання, увагу,
пам'ять, мислення, уяву, емоційновольову сферу учнів).
Психологічні основи навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці (Навчально-пізнавальну діяльність учнів психологи розглядають з трьох сторін: мотиваційної, змістової, операційної. Перший аспект включає: мету, мотиви, ціннісні орієнтації і особливості. Ці чинники позначені терміном «мета - мотив», який введений О. М. Леонтьєвим. Мотивація - важливий компонент навчання).
Темперамент учнів та аналіз стану його врахування у процесі навчання (До біологічних підструктур відносяться: темперамент, статеві та вікові особливості психіки.
Спілкування вчителя й учнів на уроці (Спілкування - це прояв фундаментальних властивостей психіки людини. Людина спілкується завжди. У навчально-виховному процесі спілкування вчителя з учнями - це спілкування вищого рівня. Мета у них спільна: оволодітизнаннями, набути практичних навичок та умінь, успішно просуватися у своєму розвитку, формувати риси вихованої людини. При цьому особливої ваги набуває реалізація та самореалізація особистісного потенціалу суб'єктів навчально-виховного процесу, врахування специфічних властивостей кожного з них (темпераменту, здібностей, інтересу, розвитку тощо).

ВИХОВНИЙ АСПЕКТ УРОКУ БІОЛОГІЇ

Актуальні проблеми виховання учнівської молоді ( У концепції безперервної системи національного виховання зазначається:«Разом з перспективами вільного розвитку української держави відкрилися правові можливості для розвитку освіти,науки, культури, що вимагає докорінної перебудови процесу виховання молодого покоління».«Сформувати покоління всебічно розвинутих, свідомих громадян,гідних цієї високої місії і здатних здійснювати її, — почесне завдання освіти — підкреслюється у «Державній національній програмі «Освіта». Україна XXI століття». У ній визначена стратегія розвитку освіти в Україні, пріоритетні напрями та шляхи створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації».Основними принципами розбудови системи освіти в нашій країні є утвердження гуманістичного та гуманітарного призначення освіти, її першорядної значущості в економічному, соціальному, політичному та духовному оздоровленні суспільства; переорієнтації громадянського, морального й фізичного виховання учнів,студентської молоді відповідно до процесів демократизації і гуманізації суспільства.Сучасна система виховання й освіти повинна забезпечити всебічний розвиток особистості, що означає гармонію людини з предметним світом і природою, гармонію з іншими людьми і з самою собою.
Основні компоненти виховного аспекту уроку (Національне, моральне, розумове, трудове виховання й професійна орієнтація школярів у процесі навчання.  Естетичне, фізичне, економічне, екологічне, валеологічне виховання школярів у процесі навчання. Загальні виховні завдання накреслені у «Концепції безперервної системи національного виховання» — це:
—формування національної свідомості як однієї з найважливіших рис особистості громадянина України;
—формування високої духовності особистості;
—утвердження на національному ґрунті принципів загальнолюдської моралі;
—виховання основ естетичної культури й розвиток художніх здібностей учнівської молоді;
—виховання трудової активності учнів, формування творчої працелюбної особистості;
—забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей та молоді;

—формування в учнів правової культури;—виховання екологічної культури 
Що значить урок у сучасному вимірі ?

Спробуємо відповісти на це питання таким чином: це урок, який за своїм змістом, організацією, методикою відповідає вимогам даного істо­ричного періоду, соціуму, в якому дитина живе, а не просто вчиться, урок, що орієнтований на розвиток і становлення соціального та професійного самовизначення особистості.

Спираючись на дану точку зору, розглянемо урок з трьох таких позицій:

• урок як трибуна протиріч, проблем для дитини, що змушує вчителя постійно вносити зміни, тобто нововведення в навчально-пізнаваль­ну діяльність;

• урок як система педагогічної діяльності вчителя з формування в учнів способів, умінь самостійно пізнавати нове й самостійно навчатися;

• урок не тільки як процес пізнання учнем світу, ай процес пізнання са­мого себе.

Отже, зупинімося на протиріччях, які викликають необхідність вне­сення нового в зміст, методику, організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Криза освітньої системи характеризується багатьма ознаками. Ф. Кубе, аналізуючи кризові явища в освіті, висуває головну умову, за якої систе­ма освіти може вважатися ефективною: наявність взаємозв'язку між со­ціальним попитом на якісну освіту й спроможністю системи освіти її за­довольняти — це ключовий показник її ефективності.

Для нашої системи освіти характерною кризовою ознакою на сьогодні залишається інертність: освіта з великим запізненням реагує на потреби суспільства, суспільства з швидкою динамікою розвитку, тобто в системі освіти нерозроблені механізми мобільного реагування на зміни, що від­буваються в суспільстві, і саме це виступає гальмівним фактором в забез­печенні ефективності її функціонування й розвитку.

Критерії визначення якості освіти знаходяться в протиріччі з якістю, яка відповідає вимогам часу. Одна з проблем у тому, що традиційна си­стема оцінювання якості освіти залишається на позиції змістової скла­дової і в тому, що в критерії оцінювання якості освіти практично не включаються показники, що виявляють методичну складову: способи, методи, прийоми, алгоритми пізнання нового, роботи з інформацією,— як цього вимагає дійсно якісна освіта.

Чому так важлива методична складова ?

Випускники, які успішно опанували курс навчальних програм се­редньої освіти, вміють застосовувати свої знання в знайомій ситуації, але не вміють самостійно працювати з інформацією, самостійно набува­ти нові знання, не можуть розраховувати на успіх в інформаційному су­спільстві XXI століття.

Як підкреслює Майкл Фуллан, «важливо вміти знайти адекватний спосіб у взаємодії. Однієї науковості тут недостатньо, важливо зрозумі­ти особливості в діяльності людини». А особливості в діяльності люди­ни різні — і до того ж постійно змінюються. 1 саме методична складова освіти дає можливість людині орієнтуватися, знаходити адекватні спосо­би взаємодії.

Нові історичні повороти спричиняють нові ідеї, цінності й нові освіт­ні реформи, що припускають формування моделі «нової людини». Ще до­недавна якість освіти визначалася знаннями, уміннями й навичками в ме­жах навчальних програм.

Сьогодні освіта має бути побудована на чотирьох основних ідеях:

• навчатися, щоб уміти;

• навчатися, щоб діяти; .

• навчатися, щоб жити разом;

• навчатися, щоб бути.

Пріоритетною в оволодінні інтелектуальними загальнонавчальними вміннями розглядається здатність учня трансформувати знання, здій­снювати перенос у нові умови й використовувати їх. Поняття «компетен­тність», що з'явилось у школі з початком її модернізації, розглядається як мета освітнього процесу в цілому.

Головним у роботі з учнем для вчителя виступає не предмет, якому він нав­чає, а особистість, яку він формує. Не предмет формує особистість, а вчи­тель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

Наукові дослідження показали, що навчання може не тільки сприя­ти просуванню вперед, але й уповільнювати розвиток особистості. Якщо навчання ґрунтується не на усвідомленні й осмисленні, а переважно на запам'ятовуванні, то воно може на певному етапі гальмувати розвиток учня. Саме тому сьогодні на перше місце виступає не здобуття суми знань, а розвиток особистості.

Ось чому приділяється велика увага такому виду навчання, як продук­тивне, що створює умови для розумової діяльності дитини.

  
Значення використання наочності при вивченні біології.

Працюючи вчителем біології , я прийшла до висновку, що словесна розповідь або усне пояснення не бувають результативними. Це зрозуміло, адже пам’ять людини – це властивість не лише зберігати та відтворювати, а й забувати інформацію. І учні забувають. Дослідження вчених довели, що при одноманітних словесних методах вивчення програмового матеріалу, учні уважними бувають лише 60% часу уроку. Причому краще запам’ятовують у перші 10-15 хвилин уроку, а в останні 10-15 хвилин запам’ятовують лише 20% всієї інформації уроку.

Є кілька причин, через які більшість учнів мають схильність забувати те, що чують. Найбільш цікава та, в якому темпі учитель говорить і в якому темпі учні здатні слухати; більшість вчителів промовляють від 100 до 200 слів на хвилину. Але чи здатні діти сприймати такий потік інформації? Було доведено, що за високої концентрації уваги можна сприйняти лише половину слів. Учням важко тривалий час зосереджувати увагу, навіть, на цікавому матеріалі. Вони відволікаються, починають займатися сторонніми справами. Наукові дослідження доводять, що для того, щоб учні слухали і не думали над зайвими речами, вчителі повинні промовляти від 400 до 500 слів на хвилину. Але це неможливо. Таким чином, хоча лекційна форма навчання подобається учням, рівень засвоєння знань у них низький, тому що працює лише один – слуховий канал сприйняття інформації.

Отже, навчити біології лише словесними методами неможливо. Тому  треба постійно використовувати  різноманітну наочність:

- традиційні таблиці;

- рельєфні таблиці;

- дидактичні картки;

- живі екземпляри;

- вологі препарати;

- динамічні моделі;

- колекції та гербарії;

- муляжі;

- фото;

- мікропрепарати;

- екранні посібники (відео);

- м\медійна дошка (слайди).

Коли навчання пасивне, учні перебувають на уроці, майже, без запитань, без інтересу, без зацікавленості в результатах. Коли навчання активне, учні постійно знаходяться в стані пошуку, тому що хочуть отримати відповідь на запитання, потребують інформації, щоб вирішити проблему. Використання наочності під час подання інформації на уроках, збільшує запам’ятовування від 15% до 40%. Саме візуальні засоби поліпшують результати сприйняття слів майже на 200%.  Більшість учнів, майже, слово в слово можуть повторити моє словесне пояснення з використанням наочності. Причому не лише на тому уроці, коли вивчається тема, а й пізніше. Відтворити цю інформацію учні здатні не лише усно, а і в письмовому вигляді.

На сьогоднішній день я використовую слайдові презентації. Подання нового матеріалу, актуалізація знань і, навіть, систематизація та узагальнення, використовуючи презентації у програмах Power Point або Mowi Mejker забирає на 40% менше часу та підсилює подачу матеріалу. Тобто, коли до роботи залучаються різні аналізатори і зорові та слухові канали сприйняття інформації є більше шансів задовольнити пізнавальну активність учнів. Різниця лише в тому, що отримання інформації через сенсорні системи у всіх різна, так як у кожного домінує щось одне: або слух, або зір, або дотик і учень постійно ним користується для запам’ятовування. Учнів, у яких слух є основним, називають аудіалами. Їх добре видно, бо вони не пишуть конспектів, люблять диспути і обговорення певних проблемних запитань. Учнів, які сприймають інформацію за допомогою зору, називають візуалами. Їм обов’язково потрібні малюнки, схеми, картки… Вони зазвичай мовчазні. Досить імпульсивних та нетерплячих учнів називають кінестетиками. Вони неспокійні, метушливі і потребують особистої участі у процесі. Звичайно, чимало учнів поєднують у собі і візуалів, і аудіалів, і кінестетиків. А існують ще такі, що потребують практичних аспектів уроку, тобто хочуть бути залученими до отримання досвіду діяльності й експериментування. Отже, для того, щоб задовольнити потреби різних учнів, навчання повинне бути полісенсорним і різноманітним, а активний режим навчання є найбільш бажаним і виправданим для сучасних учнів.

І все-таки, слухати на уроці і щось бачити не є достатнім для того, щоб чогось навчитись. Головне – це робота головного мозку, який не просто вбирає інформацію, але й аналізує та обробляє її. Наш мозок схожий на комп’ютер, а ми його користувачі. Щоб комп’ютер працював, його необхідно ввімкнути. Так само потрібно «вмикати» і мозок учнів. Коли навчання пасивне, мозок не вмикається, тому йому потрібне нове програмне забезпечення, наприклад, додати наочність. І, звичайно, комп’ютер не може зберегти інформацію, якщо вона не оброблена і не збережена за допомогою спеціальної команди. Таким чином, мозок людини працює як комп’ютер, перевіряючи, узагальнюючи, зберігаючи, тобто опрацьовуючи інформацію.

Звичайно, слід пам’ятати, що використання наочних посібників на одних уроках необхідне і корисне, а в інших випадках непотрібне і шкідливе. Адже, наочність – це знаряддя, яке при неумілому використанні може відвести учнів від вирішення головного завдання.

У загальному наочні посібники виконують ряд функцій:

- створюють в учнів конкретні уявлення про різноманітність органічного світу;

- дають уявлення про природні об’єкти, їхню величину, форму, забарвлення;

- дають можливість для ознайомлення із зовнішнім виглядом організму, показати особливості його цілісної будови або його дискретних одиниць та пристосування до умов середовища;

- сприяють умінню робити порівняльні характеристики;

- допомагають вивчати об’єкти, які неможливо розглянути неозброєним оком;

- забезпечують вироблення в учнів необхідних умінь та навичок;

- розвивають творче мислення і пізнавальні сили учнів;

- сприяють міцнішому засвоєнню інформації, спрощують та прискорюють процес підготовки учнів до уроку;

- дозволяють при малій затраті часу отримати великий об’єм інформації.

І все-таки, слово учителя на уроці найважливе. Воно головне, основне, і є керівництвом до дії. Ще М.І.Пирогов зауважував: «Слово ще може замінити наочність, але наочність ніколи не замінить слова».